Подхватыванию не піддаються протягання, що мають стійкий напрямок при своїй роботі, а саме: рухаються в Т-Образного напрямного пристосування або, що пригвинчуються до повзуну зовнішньо-протяжливих верстатів. Задній кут а протягань має звичайно невелику величину, а саме 2-3°. Однак дослідження й досвід застосування протягань показують, що стійкість їх, виражена сумарною довжиною протягання при певній ширині зони стирання по задніх гранях, збільшується зі збільшенням заднього кута.

При цьому меншим значенням подач відповідають більші величини задніх кутів. Так, наприклад, найбільша стійкість протягань при різанні стали в лабораторних умовах була досягнута при задньому куті 10°, коли подача на зуб sz становив 0,02 мм, при куті 8°, коли sz = 0,04 мм, і при куті 5°, коли sz = 0,06-0,1 мм. При виборі задніх кутів необхідно брати до уваги поряд зі стійкістю протягань також збереження ними своїх поперечних розмірів протягом можливо тривалого часу.

Протягання переточуються, як правило, по передній грані, причому діаметри й висоти зубців убувають тим швидше, чим більше задній кут. Ця обставина має досить істотне значення для протягань, що обробляють отвори, особливо з точними розмірами. Крім того, у процесі переточувань протягання, коли із зубців знімаються верстви металу неоднакової товщини, порушується рівномірність підйому зубців, що погіршує роботу протягання.

Тому в протягань для точних отворів приймають задні кути менше, ніж у протягань, що обробляють відносно грубі отвори або зовнішні поверхні, що простягають, коли можливо взаємне регулювання протягань і оброблюваних ними деталей. Поряд з головними ріжучими крайками заднім кутом такої ж величини забезпечуються й перехідні крайки зубців на шпонкові й шлицевых протяганнях, що прорізає канавки. Задні кути тут сприяють значному підвищенню стійкості.